Матвійчук: Ну, як можна повторювати дурниці “кат українського народу”, коли Микола Щорс був українцем і вболівав за свій народ
Анатолій Матвійчук
ПРО ЩОРСА І УКРАЇНСЬКИХ ХУНВЕЙБІНІВ.
Дивуюся багатьом людям – вони справді у великій біді і не розуміють цього. Ця біда – невміння мислити, аналізувати, співставляти обставини. І головне – ну хоч трохи проявляти цікавість до історії.
Ну, бляха, як можна повторювати дурниці типу “кат українського народу”, коли Микола Щорс і був тим самим українцем, народженим у Чернігівській губернії, медиком за освітою, він брав участь у Першій Світовій війні і вболівав за долю українців, після демобілізації брав участь у організації українського партизанського загону в Соснівці.
Пізніше, чи не з подачі своєї дружини Фруми Хайкіної зблизився з тодішніми політиками, але швидко пізнав їм ціну. Особливо зненавидів ессерів.
Так, він, зрештою, формував українську дивізію, яка воювала за Київ у боях проти УНР. Хіба ми знаємо про його наміри?
Так, він мав особистий погляд на деяких тодішніх “союзників” УНР вбачаючи їхню нещирість. А хіба все так однозначно в нашому сьогоденні?
Так, Щорс мав у своїй українській дивізії ідейного комісара, який коригував усі його рішення і накази.
Обставини його смерті, до речі, так і не з’ясовані до кінця – за однією з версій, він був застрелений у потилицю інспектором Реввійськради, комісаром Павлом Самуїловичем Танхіль-Танхілевичем Щорсу на той час було лише 24 роки.
І головне – багато літ потому сталінська пропагандистська машина чомусь втрішила зробити зі Щорса героя Громадянської війни і зобразила таким собі пристрасним більшовиком, яким він ніколи не був в реальності.
Але ж це гниле комуняцьке кіно і досі слугує для багатьох основним доказом того, що не Каганович, а саме Щорс був катом українців. Яка дурниця!
І вірять цьому найбільше або учорашні комуняки, що швиденько перефарбувалися в націоналістів, або тупі та агресивні люмпени, яких можна легко переконати в чому завгодно, і яких будь-який самостійно мислячий українець неймовірно дратує.
Так от, нешанована мною братія – може відкриєте хоча б Вікіпедію і поцікавитесь деякими фактами його життя.
А потім уже несамовито радітимете поверженню ще одного київського пам’ятника, який мене, корінного киянина, з дитинства милував своєю архітектурною красою і досконалістю.
І не треба мені наводити свої хунвейбінівські аргументи, які свідчать про ваші психологічні проблеми.
Пам’ятника шкода.